Професія «Ужгородець»: Пожежник Олександр Рудницький

Сьогоднішній герой спецтеми 0312.ua не любить про себе багато говорити. Він ніяковіє, коли питаємо про врятовані ним життя.  А дарма.. Нещодавно старшого прапорщика ДСНС Закарпаття Олександра Рудницького нагородили за те, що врятував з охопленої вогнем квартири на «Шахті» бабусю та її онуку.

З Олександром зустрічаємося в пожежному депо, з якого щодня виїжджають на виклики ужгородські рятувальники.

                                                                            «Мені подобається те, що я роблю»

«Тут зранку, одна варта здає зміну, інша приймає.  Передивляємось, щоб були всі рукави, була повна комплектація», - розповідає Олександр, відкриваючи дверцята спецавтомобіля. Він з  гордістю демонструє предмети, якими пожежники рятують життя.

«Ось цього кисневого балону вистачає приблизно на годину». – розповідає Олександр. – Коли закінчується кисень, нас сповіщає ось цей сигнал. Через кілька секунд нам ріже слух неприємний звук, але, це рятує життя». 

На поверсі вище працюють дівчата - диспетчери, які приймають  повідомлення  на телефон. І відправляють пожежникам «шляхівку». Це такий лист, на я кому  написана адреса місця виклику. Це супроводжується звуковим сигналом. Після того, як надійшло сповіщення, вогнеборці мають не більше однієї хвилини на те, щоб зібратися і виїхати на місце виклику. 

− Олександре, скільки часу працюєте в ДСНС?

−  З 2001 року, це вже 15 років.

−   Чому захотіли бути рятівником?

−  У той час це була досить престижна професія. До то ж в один момент я зрозумів, що хочу бути саме рятувальником.

−  Потяг до професії полягав саме в тому, щоб рятувати життя?

−   Якщо бути з вами до кінця відвертим, то я не можу до кінця відповісти на це питання. Просто в один момент, я зрозумів, ким хочу бути. Мені подобається те, що я роблю. Думаю, що зробив правильний вибір.

−  Нам відомо, що ви маєте багато нагород за ваші героїчні вчинки

−   Так, але я їх, навіть всі не пам’ятаю. Нещодавно була нагорода «За відвагу під час пожежі», вручали у Львові.

−   За що саме вас нагороджували?

−  У  районі «Шахта» горіла квартира, я врятував маленьку дитину та її бабусю.

−  Ви підраховували, скільки життів вам вдалось врятувати за 15 років служби?

−  Ні, а навіщо? Ніколи не рахував. Я вам чесно кажу.

−  Тепер, коли з полум’я врятували два життя, відчували гордість за самого себе?

−   Це такі відчуття, які я не можу передати словами. Однозначно, це приємні почуття, але  це не гордість.

                        «Страх – це непрофесійно, й дуже небезпечно»

−  Вам дякують за врятоване життя?

−   Один чоловік приходив подякувати  за врятоване майно. А за  життя − ні.

−   Унаслідок професійної діяльності, ви часто наражаєте себе на небезпеку. Як ваші рідні до цього ставляться?

−  Я рідним не розповідаю про всі небезпечні ситуації. Але, впевнений, що хвилюються (посміхається, - Авт.).

−  Коли виїжджаєте на пожежу, відчуваєте страх?

−  Я намагаюся контролювати свої емоції в таких випадках. Страх – це непрофесійно, й дуже небезпечно.

−  Але бувають випадки, коли не вдається це зробити…

−   Так,  недавно був якраз  такий. Це був виїзд у село Селменці, коли ми з командою приїхали, то чоловіка вже не вдалося врятувати.

−   Подібні речі вас засмучують?

−  Стараюся про це не думати. Не брати близько до серця..

−   Вам сняться пожежі, нещасні випадки?

−  Ні. За всі 15 років у мене був один сон з пожежею. Це молоді, які ще не звикли до таких речей, дуже переймаються.  А ми – працівники з досвідом – звикли й не до такого. Іноді виїжджаємо на серйозні ДТП, там постраждалі бувають розірвані на шматки.

−   За 15 років практики в пожежній службі, який виклик був найнебезпечніший?

−    Небезпечних ситуацій було декілька.  Зривалися кисневі балони поряд. До речі, це був мій перший виїзд і одразу таке. Слава богу, тоді все обійшлося. Був випадок, коли дах горів в будинку офіцерів. Тоді на голову впала велика балка. Врятувала каска. Бувало, гасили в підвалі пожежу, а електрики  «забули» відключити електроживлення. 

                                                 «Коли люди палять суху траву –  в середньому до 20 викликів за добу»

−  Маєте нестачу обмундирування?

−  Ми одягнуті й взуті. До речі, наші швейцарські колеги нещодавно нам надали гуманітарну допомогу.  За що ми їм дуже вдячні. І, звичайно, наше керівництво, вирішує подібні питання.

−  Часто доводиться знімати кошенят з дерев?

−  Останнім часом, ні. Бувало декілька разів (посміхається, - Авт.).

−  Як на це реагуєте?

−  Нормально реагую. З радістю знімаю.

− Часто доводиться  їхати на  фальшиві виклики?

−  Звичайно, що бувають і такі. Люди дзвонять, кажуть, що на  такій то вулиці підозрілий пакет. Щоб ви розуміли, в таких випадках залучаються пожежники, поліція, газова служба.  Експерти приїжджають на місце, а там у під’їзді хтось залишив з пакет зі сміттям. Трапляються й курйози.  Наприклад,  біля 5-ї школи  чоловік залишив автівку з російською реєстрацією. А на сидінні за кермом була  велика м’яка іграшка. Самі розумієте, машина з російськими  номерами, біля школи, а на місці водія іграшка.  Здійнявся переполох, дороги перекрили. До справи залучили пожежників, піротехніків. Піротехніки сказали, що нічого не можуть зробити, адже власника машини не має. Прийшов власник автомобіля. До нього одразу купа запитань. Наступного дня знову виклик. Та ж  машина, але вже біля УжНУ.

−  Скільки виїздів маєте за день?

− У такий період  як зараз, наприклад, коли люди прибирають подвір’я, палять суху траву –  в середньому до 20 викликів за добу.

−  Сильно втомлюєтесь?

−  Якщо чесно, то це досить велике фізичне навантаження. Адже іноді бувають великі за площею пожежі, які нам доводиться гасити.

−  Вам часто доводиться чути звинувачення у власну адресу, якщо щось піде не так?

−  У наших людей такий менталітет, люблять критикувати. Кажуть, що  пожежники приїхали без води. Не всім вдається пояснити, що в цистерну  пожежної машини вміщається 2 400 літрів води, і якщо подати воду на два ствола, то вона закінчується за кілька хвилин. А люди думають, що пожежники приїхали без води.

− Коли горить житловий  будинок, скільки необхідно пожежних машин, щоб подолати вогонь?

−       У будь-якому разі на місце виклику виїжджає перший та другий хід.  Якщо пожежа вище третього поверху, виїжджає машина з автодрабинами, яка досягає до 9 поверху. В одну машину йде 2 400 літрів води, щоб цистерни наповнити водою  необхідно від 2-х до 5-и хвилин. В Ужгороді є 360 гідрантів і ми в разі потреби беремо воду звідти.

−   Наскільки нам відомо, гідранти в Ужгороді переживають далеко не найкращі свої часи.

−       Якраз  робили перевірку і далеко не всі  гідранти в місті – робочі. З 360- ти, 200 є в несправному стані. Кажуть, будуть ремонтувати.  Ми на це дуже сподіваємось.