Феміда. Про закарпатське суддівство – без ретуші

…Їм не присвячують оди, для них не складають пісень; більше того, часто навздогін кричать: «Суддю на мило!» А рефері з Німеччини Пауль Шрагемюллер навіть зібрав цілу колекцію з предметів, якими «нагороджували» його з трибун розлючені фанати. Що тільки не кидали вболівальники в арбітра: прищіпки для білизни, ключі від автівок і квартир, окуляри, запальнички, флакони з ліками, складані ножі, черевики, капелюхи й навіть… знімний зубний протез!

Тим не менше, без служителів футбольної Феміди не обходиться жоден матч. І поки існує гра мільйонів – доти існуватимуть судді в ньому, а отже, не даватимуть спокою проблеми якісної підготовки та обслуговування поєдинків. Про це на обласному рівні й поговоримо з двома представниками арбітражного корпусу: Віталієм Дем’яненком, головою комітету арбітрів Федерації футболу Закарпаття, та Михайлом Митровським, керівником Школи молодого арбітра ФФЗ.

Віталій Дем’яненко: «Думаю, судді розуміють, на якому рівні їм доводиться працювати»

– Віталію Миколайовичу, насамперед вітаю Вас із призначенням! Як у такий складний час Ви наважилися очолити один із «найгарячіших» комітетів федерації?

– До мене якось підійшов Ярослав Козик, попередній керівник комітету. Він сказав, що весь час у роз’їздах, дуже зайнятий, аби вести надалі такий відповідальний напрям роботи, і запропонував мені. Мовляв, я на місці, удома, маю досвід. У підсумку, розміркувавши та переговоривши з головою Федерації футболу Закарпаття Іваном Дураном, погодився. Знаю всіх арбітрів, є перспективна молодь, із якою цікаво працювати, маю бажання (хоч трохи і був відійшов від футболу), та й 7 років прем’єр-ліги чогось таки вартують. Спробуємо разом із колегами провести змагальний рік не гірше, ніж 2015-й, а можливо, вдасться щось і покращити.

– На Вашу думку, чому сьогодні спостерігається дефіцит арбітрів?

– У нас, в області, важко судити. Хоч, можливо, дещо легше, ніж раніше. Друге. Раніше молодь приходила в арбітраж із футболу. Наприклад, хтось грав, отримав травму, довелося завершити, але в улюбленому виді спорту вирішив залишитися, спробувавши себе в ролі арбітра. А тепер не знаю, ким потрібно бути, щоб судити. Мало тих, хто приходить із футболу. До того ж уявіть ситуацію. Людина працює на непоганій роботі. Відривається від неї, витрачає вихідний, а тут ще «потовкли» десь на матчі… І маючи слабкий характер, такий арбітр собі подумає: «Навіщо воно мені потрібно?!» Але будемо працювати над тим, щоб зменшити дефіцит арбітрів. І думаю, якщо по-новому запрацює школа молодого арбітра, то ситуацію суттєво покращимо.

– Тим не менше хай і поодинокі, але інциденти в нашому футболі трапляються. Маю на увазі «гарячі» випадки, які мали місце, скажімо, на Мукачівщині чи Виноградівщині. Де слід шукати корінь проблеми?

– Багато що залежить від президентів клубів. Потрібно правильно налагоджувати роботу зі своїми уболівальниками, футбольним колективом. Якщо, наприклад, пригадати інцидент у Ракошині, то винні в ньому, на мій погляд, саме представники місцевої команди. Так не можна поводитися. І навіть якщо суддя помилився, то і футболісти помиляються, і тренери. Має місце людський фактор. На нього завжди потрібно зважати.

– Але як після виникнення надзвичайних ситуацій у матчах пояснити особливо молодому арбітрові, щоб він не боявся виходити на поле?

– Щоб не відлякати суддів, які тільки починають кар’єру, насамперед не потрібно кидати їх у «котел», давати обслуговувати не матчі-дербі, а дещо простіші, у тих містах і селах, де уболівальники й команди ведуть себе толерантно вже роками. Зрештою, глядачі не так імпульсивно-емоційно реагують на помилку молодого арбітра, якби її припустився досвідчений.

– У який спосіб підвищуватимете кваліфікацію суддів, яким уже незабаром обслуговувати матчі Кубка й чемпіонату області?

– У лютому організували семінар. У кінці березня плануємо другий. Підтримуємо зв’язки й телефоном. Але якби збиралися хоч раз на місяць разом, обговорювали робочі питання, було б дуже добре. Ось нещодавно спілкувалися. Виявилося, що в кількох арбітрів є надлишок ваги. Тут іншого не дано: виходити на бігову доріжку й бігати! Теоретичний рівень теж не проблема підвищити: на сайті Федерації футболу України є відповідні матеріали в запитаннях і відповідях. Головне – бажання вчитися. Думаю, судді розуміють, на якому рівні їм доводиться працювати. Хочу також зустрітися з президентами футбольних клубів, які невдовзі зберуться на раду. Запропоную керівникам ФК зустрітися з командами (за бажанням), почитати лекції з правил, бо далеко не всі їх знають, а є чимало нюансів.

– Уже перетнула свій екватор Зимова першість області. Як у ній себе показали арбітри?

– У цих змаганнях до сезону готуються як команди, так і арбітри. Після кожного матчу завжди знайдемо 10 хвилин, аби обмінятися думками, почути враження самих суддів від проведеного матчу. Будемо з ними працювати. Хоч у цілому я задоволений. До арбітрів суттєвих зауважень не було, а стосовно асистентів, то лише в Кінчеші на одному з матчів було допущено кілька принципових помилок. Хтозна, можливо погода вплинула, бо пройшли дощі, поле стало важким… Тим не менше, ми наголосили, щоб у подальшому таких погрішностей судді уникали. Загалом же, іще раз наголошу, вони відсудили добре, а перед початком сезону це вселяє оптимізм.

Михайло Митровський: «Не посипайте голову попелом!»

– Михайле Михайловичу, щойно спілкувався з Віталієм Миколайовичем, і вітаючи Вас із призначенням на посаду керівника Школи молодого арбітра ФФЗ, теж запитаю про приблизно теж саме: що спонукало Вас узяти на себе ще одну далеко нелегку ношу?

– На одній із нарад було наголосили: потрібно значно активізувати роботу з підготовки молодих арбітрів. Запропонували мені. Розуміючи, що хтось це повинен робити, узявся за названий напрямок роботи.

– І де поки найкращий стан справ?

– Традиційно в Ужгороді й Мукачеві. Насамперед також розраховуємо й на іршавське відділення.

– Без спілкування з Вами знаю, що закарпатська молодь не поспішає будувати кар’єру арбітра. Чому, як уважаєте?

– Чемпіонати в нас «спекотні», особливо «обкатуватися» немає де. А тут ще як дадуть «по шапці» раз, а то й другий, то бажання виходити на поле й зовсім може зникнути. Набагато зручніше, комфортніше сучасному юнакові провести вихідний удома за комп’ютером чи в кафе з дівчиною…

– І як боротися з тією «шапкою»…

– По-перше, не потрібно іти на поводі в команд. Винен гравець – діяти відповідно до правил, бо безкарність породжує вседозволеність. По-друге, необхідно збільшити кількість працівників поліції на матчах. Якщо на стадіон приходять сотні вболівальників, а з них кілька десятків – напідпитку, то як тут упораються одна чи дві людини у формі? Коли, наприклад, я виходжу на поле судити, то покладаюся тільки на себе, на те, що всіх знаю й мене всі знають. А ще дається взнаки й загальна ситуація: правоохоронна система себе дискредитувала, люди роз’ятрені, розлючені. Весь накопичений у житті негатив із його економічною нестабільністю, соціальною незахищеністю хочуть перенести на футбол. Крім того, часи інші, змінився вектор підготовки суддів.

– Що маєте на увазі?

– Тепер і банкір може судити, і дантист. Можливо, у Європі це й добре, але за наших реалій куди важливіше, щоб людина була з футболу, знала його процеси із середини, пограла сама на відповідному рівні. Чи інший фактор. Хлопець із 13–15 років починає кар’єру арбітра, хоче ним стати. Однак його всі знають, він не є авторитетом у школі, серед ровесників. У такому випадку судити буде надзвичайно важко. Або ж як психологічно себе налаштувати, коли в 16 років за великої кількості людей потрібно приймати рішення, які далеко не всім подобаються. Наприклад, призначити пенальті чи показати положення поза грою…

– Який же вихід?

– Не посипати голову попелом. Роз’яснювати молоді, що може дати кар’єра арбітра, на який рівень підняти. Це ж як у боксі: не всі Кличками стануть, але хто особливо прагне й докладає зусиль – своє візьме! І всім нам, людям від футболу, потрібно працювати. Разом зможемо досягти успіхів.