Кополовець: "Вже звик до німецьких геїв - нехай ходять, цілуються"

Інтерв'ю з вихованцем ужгородського футболу - Михайлом Кополовцем.

- Михайле, що вас привело цими днями до Львова?

- Чекайте. "Привело"... У Львові я, між іншим, вісім років грав у футбол. Тут у мене купа друзів, тож я не можу Львів так просто оминути. Це моє рідне місто. Є товариші, є деякі справи - на кілька днів обов'язково мушу затриматися. Чи заїжджав у "Карпати"? Ні, а що там робити? Зараз нікого немає, плюс - для того, щоб поговорити з тими пацанами, з якими хочу, мені необов'язково заїжджати в клуб. 

- З Голодюком, Худоб'яком, Кожановим?

- Розумієте, за стільки років я надбав друзів не тільки серед футболістів. З Худоб'яком якраз не зміг зустрітися, бо мав деякі клопоти. Голодюк мені писав з Мальдівських островів, запитував, як у мене справи. Контакти підтримуємо - Голодюк, Худік, Даушвілі. Стара гвардія вся на зв'язку. Ощипко приїхав з Молдови. Тубіч пише, дзвонить. Мілошевіч пише, дзвонить, Гурулі також. Федецький якраз вийшов на зв'язок.

- Влітку ми запитали Голодюка, хто після вашого переїзду відповідає у "Карпатах" за зв'язки із Богом. Відповів, що Чачуа...

- Бачите, до мене прив'язався такий образ. Думаю, в будь-якому випадку настільки якісно, як я, ніхто це все робити не зможе (Сміється). 

- Якою була перша частина сезону для вас і вашого "Айнхайта"? 

- Додалися нові футболісти: приїхав один грек, три поляки, кілька німецьких гравців. Ми могли боротися навіть за вихід в Регіональну лігу. Але так сталося, що клуб поки не хоче цього, бо не готовий. Наразі ціль - закріпитися в Оберлізі. Можливо, наступного року поставлять завдання підвищитися класом. Потрібні серйозні фінансові вливання. Там нема такого, що команда пливе, і не знає як, "з бухти-барахти", коли хороший дядя з Києва дає мільйон доларів чи 500 тисяч. У Німеччині є бюджет, гроші закладають у банк і воно все працює. Тож в "Айнхайті" поки що дивляться, витримують паузу.

Щодо спортивних результатів - все нормально. Ми закінчили на шостому місці. Останній матч, який я пропустив, "Айнхайт" програв. Хоча перебував на четвертому місці, поступаючись другому лише трьома очками. Щільність у таблиці дуже висока. Маємо всі шанси поборотися за вихід в Регіональну лігу у другому колі, але завдання такого немає. 

- Скільки ви матчів зіграли, скільки голів забили?

- Забив сім м'ячів і зіграв близько 20-ти матчів, якщо враховувати ще й кубкові. Зараз показники покращилися, бо вже трохи адаптувався у Німеччині. Стало трохи легше, бо знаєте, як воно раніше було - ні людей не знаєш, ні мови. А зараз я вже перейняв капітанські обов'язки і наприкінці першого кола вигукував їхні кричалки. До кінця не розумів, що то таке, ну але сказали, щоб це робив я.

- У Німеччині достатньо українців: Скрипник, Юрченко, Тащі, Фінкель. З ким спілкуєтеся?

- Слідкую за Тащі. Він недавно дебютував у Бундеслізі. Я переписувався з ним у Фейсбуці. "Миша, я не знал, что ты в Германии", - відповів мені. Ми разом грали в "Говерлі". Я радий за нього - хорошого рівня футболіст. В Оберлізі перетинався з деякими молодими футболістами. Я їх не знаю, але вони мені кажуть: "Мішаня, прівєт!", підходять після ігор. 

Скрипник - харизматичний тренер. Дуже багато хороших відгуків чув про нього від німців. На такому рівні чоловік працює - що тут скажеш. Мені дуже приємно за нього. А ще слідкую за Дугласом Костою. Чоловік так "вибухнув" у "Баварії"! Кажуть, що це найбільше відкриття року у німецькому футболі. І Дуглас це доводить своєю грою, "возить" німців добряче. Вже чутно: "Рібері нам не потрібний, Коста закрив позицію повністю". 

- Влітку ви порвали інтернет своїм коментарем про геїв. Якою є ситуація зараз? Ви вже адаптувалися до них у Німеччині?

- Настільки відмінно прийняли мене в Німеччині, що я вже готовий звикнути до геїв. У команді до мене чудове ставлення, люди впізнають у магазині, підходять, хвалять: "Добре зіграли, молодці". Тож я вже геїв не помічаю, хай ходять, цілуються, облизуються. Нафарбовані, з кольоровим волоссям - звикаєш. Але загалом це плачевно, бо такі люди не можуть створювати сімей. 

У Німеччині - височезний рівень життя. Припустимо, я бігаю у громадському парку. Везуть старого діда, йому 100 років. Він, бідолаха, може би й сам хотів померти - вже нічого не розуміє. Але у ньому підтримують життя. Настільки там медикаменти якісні. У нас, дивлюся, середній вік чоловіків - 55 років. А в Німеччині навколо того діда метушаться три медсестрички. Він вже "овоч", йому 100 років, він би вже хотів піти з того життя. Але на нього витрачаються купа грошей, медикаментів. Уявіть собі рівень турботи про громадянина країни!

Я коли розповідаю про це мамі, вона не вірить. У Німеччині всі люди - щасливі, живуть очікуванням свята. Зараз такий чарівний період, що всі на щось чекають. Я повернувся з Дубаю, приземлився у Києві і бачу, скільки навколо жебраків, скільки людей, які абсолютно нормальні, але не мають де заробити пару гривень. Занурився в таку сіру масу. Люди незадоволені життям, люди мучаться, виживають. Це особливо чітко помітно після Німеччини. Просто катастрофа! Я це все добре знаю, бо моя мама сама отримує 1500 гривень. 

- У Дубаї українських футболістів, напевно, навіть більше, ніж місцевих мешканців?

- Чесно кажучи, нікого не бачив, хоча мій готель розташовувався поруч із центром міста. Думаю, я просто нікого не застав, бо українці раніше полетіли додому. У них скоро розпочинатимуться тренувальні збори. Але у Фейсбуці помітив, що пацани виставляли фотки із Дубаю.  

- А росіян багато було?

- В моєму готелі їх справді було багато. Говорили про ті всі ситуації. Самі люди - досить нормальні. Я навіть випадково почув фразу, яку один росіянин сказав іншому: "Это все с нами делает телевизор. Они такие же люди, как и мы". Так, є серед них зазомбовані, але, як я переконався, - не всі. Люди почали розуміти, що нікому це не потрібно, що війна - це бізнес. 

- Які три топ-враження від Еміратів?

- Був у мене один неприємний нюанс. Я туди поїхав з коханою і своїм товаришем. Мого друга повернули прямісінько з Дубаю. У нього виникли якісь проблеми з паспортом. Тож далі ми були без нього, відпочинок розпочався, самі розумієте, не дуже. У Дубаї я вже бував неодноразово, тож мене там важко чимось здивувати. Платиш тут серйозні гроші, витрачаєшся на перельоти. Навіщо? В Україні - повно гарних місць. Той же Буковель, ті ж Карпати. А ми завжди кудись втікаємо звідси. Чому? Тож мені здається, що це моя остання поїздка в ці країни. Не хочу я більше. Треба відпочивати вдома.

- Як плануєте провести решту відпустки?

- Збираюся поїхати в Ужгород, побути вдома. Усі свята - тільки там. Новорічно-різдвяний період - казковий час. Люди поспішають закінчити всі нагальні справи. У нас не так, як в Німеччині, але люди все одно очікують на диво. Очікують, що в наступному році все буде набагато краще. Дивишся на це все і від щирої душі хочеш, щоб їх мрії здійснилися. Після свят збираюся на Буковель, щоб трохи набратися сил. Цей рік був дуже важкий для мене. Насамперед, у психологічному плані в Німеччині довелося дуже-дуже тяжко.

- Наостанок - дуже особисте запитання. Можливо, наступного року Михайло Кополовець нарешті розпрощається із холостяцьким життям?

- Планую одружуватися, але не думаю, що це відбудеться у 2016-му. Стосунки із Вікторією дуже серйозні, тому обов'язково все буде. На весілля хочу запросити всіх легіонерів, з якими грав у тій чи іншій команді. І Мілошевіч, і Тубіч, і Балажіц, і грузини, всі-всі-всі. Запросимо і пресу, щоб подивилася. Зробимо все на найвищому рівні.