Халатність лікарів?

Житель ромського поселення в Ужгородському районі, Гейза Г., який щодня навідує могилку своєї дворічної донечки, сповнений всією гаммою емоцій: від абсолютного безсилля перед байдужістю лікарів до чистого почуття справедливості, за якою злочинець має бути покараний. 
У благодійному фонді «Розвиток» наводять його розповідь про історію, яка відбулася нещодавно в селі Холмок Ужгордського району.
«Звичайний ранок 26 листопада. Моя дворічна донечка Марічка, як завжди, бігала та гралася зі своїми братиками та сестричками. Однак в полудень вона почала «горіти». Ми жахнулись після того, як моя дружина поміряла їй температуру – 39, 5 градусів.
Не зволікаючи, ми звернулися у сільську амбулаторію. Дільнична лікарка – Лариса Федорівна, навіть не оглянула мою донечку, а просто сказала медичній сестрі дати жарознижувальний укол. Вже трохи заспокоївшись, ми поїхали додому. Проте краще дитині не стало – моя крихітка почала блювати.
Жінка одразу ж викликала швидку. О 7-8 вечора приїхала швидка. Як і першого разу, лікар не зробив огляду, а наказав медичній сестрі вколоти інший укол, при якому голка зламалася. На це лікар каже: «Виймай голку, та роби сильніший «коктейль». Після цих слів, моїй донечці зробили ще 2 уколи. В сумі, моїй дитині зробили 4 уколи – а результат був непередбачуваний.
Десь через 20 хвилин, після того, як поїхала швидка, ротик донечки почав синіти, а по тілу поширювався синюшний висип. Я одразу викликав швидку. Не став довго чекати – попросив сусіда повезти нас на машині на зустріч до швидкої. Вже в машині швидкої допомоги, я благав, аби зробили хоч щось для мого ангелятка. Однак нічого не було зроблено.
Вбігши до приймальної Ужгородської міської дитячої лікарні, з непритомною донькою на руках, я плакав, кричав, аби нам допомогли. Я не міг втрачати ані хвилини стоячи в черзі. Проте, до нас ніхто не підійшов. Нас цинічно, холоднокровно відправили до інфекційного відділення лікарні, що на БАМі. Це цілих 3 кілометри…Уявіть скільки часу лише на дорогу ми втратили! До тепер в голові не вкладається, як можна просто дивитися на заплаканого чоловіка, з дворічною непритомною дитиною на руках, і відсилати від місця до місця. Невже ні в кого немає дітей, родичів? Тут навіть не питання лікарського обов’язку, тут поняття людяності відсутнє!
Не було іншого виходу, як прямувати до інфекційного відділення лікарні, що на БАМі. Там лікар прийняв нас, і почав оглядати доньку. Одразу він звернув увагу на слід від уколів, які робила швидка, паралельно запитуючи, хто зробив ці уколи. Напевно, він запідозрив, що їх було занадто багато, і висип пішов, як алергічна реакція на них. Але, хто ж буде «здавати своїх». Він вколов ще 2 уколи моїй донечці, і каже: «Їдьте назад в дитячу лікарню». У мене просто не було слів, я був у відчаї. Я тримав майже бездиханне тільце своєї донечки, і лиш молився, аби їй стало краще.
Прибувши ще раз до дитячої лікарні, мою доньку одразу забрали до реанімаційного відділення. Я стояв перед дверима, і чекав. Першого разу, коли вийшов лікар, він запитав мене, чи спостерігаються такі ж висипи у інших моїх дітей. Я сказав як є, що ні, і що вони з’явилися одразу після 3 уколів, що зробила медична сестра зі швидкої. На моє запитання, про стан донечки, лікар сказав, що їй поставили капельницю, і вони роблять все, що в їх силах.
Опівночі, лікар вийшов до мене, і повідомив, що сердечко моє донечки зупинилося. У висновку, вони записали, що моя дитина померла від менінгіту.
Мені здається, що це все жахливий сон, і не вірю, що це все відбувається зі мною».
Наступного ранку, 27 листопада, пан Гейза написав заяву до Ужгородської міжрайонної прокуратури щодо бездіяльності лікарів Ужгородської дитячої лікарні: «Я не хочу розправи, я хочу справедливості. Я написав заяву для того, аби злочинці були покарані відповідно до законодавства України. У мене велика сім’я, і не хочу боятися звертатися до лікарів, при потребі. Вони ж можуть вбити і всіх інших. Наразі, я не вірю нікому. Але я вірю, що якась частка справедливості є».
За словами пана Гейзи, лікарі вирішили швиденько поховати діло, в прямому і в переносному сенсі. Без відому батька та матері загиблої дівчинки, її тіло видали з моргу. Звісно, ромська сім’я похоронила дівчинку.
Справою пана Гейзи почав займатися адвокат Роман Бухтояров, який надав офіційний коментар щодо цієї справи:
«Офіційно справу я взяв сьогодні, за зверненням пани Гейзи. Ще до моменту заключення угоди, я порадив моєму клієнту звернутися до міжрайонної прокуратури з приводу визнання його потерпілим. І, вчора, 1 грудня прокурор Стефанцов А.М. вручив пам’ятку пані Гейзі про те, що він є потерпілим. На мій усний запит у прокуратуру, ними було направлено запити з метою витребування особистої інформації. Я буду робити адвокатські запити в медичні установи. Наразі я не можу направити запити до станції швидкої допомоги, оскільки з 2014 року вона є ліквідованою. І я не можу встановити, до кого вони відносяться. Наразі я встановлюю, до кого відносяться машини швидкої допомоги, і, в подальшому, я буду надсилати запити. Від мого імені готується клопотання про проведення комплексної експертизи за межами Закарпатської області. Також, при потребі, однак виключно за згодою сім’ї потерпілої, будемо ініціювати перед сторонами досудового розслідування про проведення ексгумації. Однак, прокуратура мені повідомила в телефонному режимі, що дана процедура не буде проводитися, без попередньої експертизи медичних документів. Я категорично не згідний з цим, і я буду наполягати на тому, щоби експерт працював відразу з тілом покійної. Це потрібно робити оперативно, бо часу втрачено достатньо багато».
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
33 перегляди в червні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі