Доброго дня! Мене звати Мирослава. Хочу розповісти історію, якій нещодавно я сама стала свідком.
Доброго дня! Мене звати Мирослава. Хочу розповісти історію, якій нещодавно я сама стала свідком. Я мешкаю в Луцьку в багатоквартирному будинку по вулиці Богдана Хмельницького. Ми з чоловіком переїхали сюди три роки тому, купивши власне омріяне житло. І знаєте, як воно спочатку буває: клопоти з ремонтом, потім речі перевезти, а там вже й відпустка закінчилась – треба на роботу виходити. Коротше, ми з сусідами так і не роззнайомились. Але з однією сусідкою в мене майже з першого дня зав’язались теплі стосунки. Її звуть Олена Сергіївна.
Олена Сергіївна
Перед початком ремонту ми пішли до сусідів – попередити їх та вибачитись за тимчасові незручності. Чоловік пішов на верхній поверх, а я спустилася нижче. Двері мені відчинила дуже охайна бабуся років 70-ти. Вона вислухала мене, а потім з посмішкою сказала: «Робіть, дітки, робіть». І жодного разу вона не поскаржилась на шум з нашої квартири. А коли ми перевозили речі, сама запропонувала посидіти на дворі та посторожити, поки ми заносимо їх до своєї оселі. Тож запросили її на новосілля. І коли ми пили чай я спитала, чому я майже ніколи не бачу її на дворі, чи не хворіє вона. На що вона сказала: «Дитинко, та не люблю я час на теревеньки витрачати. Коли сили є, то я краще до крамниці вийду чи до аптеки знайти ліки та й додому». Відтоді я стала спілкуватися з Оленою Сергіївною майже щодня, виконувала її невеличкі замовлення по продуктах і ліках.
Хвороба
Якось я не бачила Олену Сергіївну більше тижня. Вона не відповідала на мої дзвінки, я почала хвилюватись. А згодом вона сама мені передзвонила і сказала, що її забирали до лікарні – знайшли жовчні камені. Я одразу прибігла до неї спитати: як вона почувається та що кажуть лікарі? Вона як завжди з посмішкою відповіла: «Кажуть, що операцію в моєму віці робити запізно. Є німецькі таблетки, що можуть ці камені розчинити. Проте знайти ліки (https://liki24.com/) в Луцьку майже неможливо, та й коштують вони дуже дорого – одна упаковка більше двох тисяч гривень, а їх може знадобитися три чи більше. То ж, як Бог впровадить».
Допомога з Польщі
У нас із чоловіком таких грошей не було – ми все вклали в квартиру й ремонт. Тому я спитала, чи є в Олені Сергіївни родичі, які б могли допомогти. Вона відповіла, що в неї є онук Владислав, який піклувався про неї. Та три роки тому він поїхав жити до Польщі. Турбувати його вона не хоче й телефонувати йому дуже дорого. Я взяла в неї телефон онука і сама зателефонувала Владиславу, попросивши його знайти ліки. Буквально наступного дня Владислав передзвонив мені й сказав, що через український сайт замовив і оплатив три упаковки цих ліків у Києві й залишив мій телефон, щоб повідомили, коли вони будуть у Луцьку.
Олена Сергіївна зараз почувається набагато краще. Владислав періодично мені дзвонить і замовляє для бабусі всі необхідні ліки через цей сайт – так виходить навіть дешевше і зручніше, ніж бігати по аптеках. А я бажаю всім пам’ятати й піклуватися про своїх рідних, хоч би де ми жили!