Юрій Бачкай народився в Ужгороді 1 травня 1997 року, і разом із братами став великою втіхою для батьків. Хоча родина жила скромно, батьки давали синам найцінніше – любов, турботу, виховання у правді, чесності і добрі.
Навчався у міській загальноосвітній школі №5, згодом здобув професійно-технічну освіту, працював електриком.
У 2023 році добровільно став на захист Батьківщини, пройшов навчання в Україні та за кордоном, і розпочав службу на Запорізькому напрямку. Був старшим розвідником механізованого батальйону військової частини А4808. Мав три поранення, після тривалого лікування міг на законних підставах бути в тилу, але серце воїна не дозволило йому залишити побратимів. Він свідомо повернувся на фронт, бо не міг стояти осторонь.
Мужньо виконуючи військовий обовʼязок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 17 вересня 2025 року поблизу н.п. Маломихайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.
У Юрія залишилася мама, брати.
Олександр Дзуринець народився 25 травня 1970 року. Усе своє життя пов’язав із рідним Ужгородом – тут навчався, здобув освіту, працював на різних підприємствах. Останнім місцем його роботи була Укрзалізниця.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Олександр став на захист рідної Вітчизни й до останньої миті життя розвідник 2 механізованого батальйону військової частини А4808 залишався вірним військовій присязі.
Олександр загинув, захищаючи нашу державу, 17 вересня 2025 року поблизу н.п. Маломихайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області під час виконання обовʼязків військової служби.
В Олександра залишилися дружина, син, мама.
Попрощатися із захисниками на площі Народній прийшли рідні, друзі, колеги, військові, побратими, міський голова Богдан Андріїв та жителі Ужгорода.
Від генерала Олександра Сирського зачитали пам'ятні листи на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах ЗСУ.
Після жалобна хода вирушила до Пагорба Слави. Там Героїв поховали з військовими почестями.
Вічна і світла пам’ять...
Пресслужба Ужгородської міської ради