Неоголошена війна на Донбасі триває вже більше трьох років. Багато молодих українців із Закарпаття пішли захищати Батьківщину.
Як змінюється світогляд військового, наскільки важлива чоловіча дружба та, як залишатись людиною в умовах війни, у День Збройних Сил України сайт міста Ужгорода дізнавався в учасника антитерористичної операції Володимира Маді.
- Володимире, як ти сприйняв звістку про те, що потрібно їхати на Схід?
- У 18 років я пішов в армію. Я служив в Ужгородській військовій частині. Після того, як мені виповнилося 19, я з хлопцями поїхав в АТО. Коли надійшов наказ, страх був лише від невідомості. Мені і моїм друзям, з якими я був там, взагалі унікально пощастило ― ми повернулися додому і от ви зараз берете в мене інтерв’ю. Там багато було людей, які боролись за інтереси держави, за власні цінності. Звичайно, всі відчували на собі велику відповідальність. В багатьох був страх не перед АТО, а перед тим, щоб події на Донбасі можуть поступово перекинутись і ближче до Заходу, де народився я і всі мої близькі.
Постійно в розмові було присутнє ехо, тому я казав коротко, що «все гаразд»
- Як на твоє рішення відправитися в АТО відреагували батьки?
- Більшість наших хлопців своїм рідним спочатку не сказали, куди направляються. Говорили: «Їду на завдання, скоро повернуся». Я теж рідним не сказав. Але потім все ж вони дізнались. Зв'язок старався з ними підтримувати, але розмови були рідко та дуже короткими, бо вся інформація прослуховувалась. Постійно в розмові було присутнє ехо, тому я казав коротко, що «все гаразд», не вдаючись у подробиці. Адже кожна інформація, яка вказувалась по телефону, перевірялась, тому небезпечно було підставляти себе і своїх.
- Які населені пункти чи об’єкти ти захищав у зоні АТО?
- Спочатку – поселення Макарово, потім Лутугіне, Успенці, оборона Луганського аеропорту. В основному за посадою я був стрільцем. У зоні АТО я пробув кілька місяців. У нашому відділенні були хлопці віком від 19 до 25 років. За період оборони Луганського аеропорту нашій бригаді довелось відчути на собі, як це – опинитись у центрі воєнних подій. Раніше постріли, війну, реальні смерті військових мені доводилось бачити лише у фільмах. А там все було. Все і навіть більше. Там кожен день був схожим один на другий і водночас різним. Я же й не дивився, який день на календарі і година, бо термін перебування там був для нас всіх невизначеним.
- Які були перші емоції, коли потрапив на війну?
- Перебуваючи там, від звуку вибухів та пострілів в будь-який час доби закладало вуха. Постійно був страх чути такі звуки. Але ми всі старались не панікувати і сприймати все так, як є, не «накручуючи» себе та інших.
- Чи оснащували вас усією необхідною амуніцією та продуктами харчування? Чи допомагали волонтери?
- Так. Не можу сказати, що в цьому чогось бракувало. Всього вистачало. І волонтери також передавали продукти, солодощі та інші речі.
- Де ви спали? Де брали воду щоб вмитись?
- Спали в спальниках в окопах. Вода була, привозилась в баках. Це була літня пора, і бувало так, що мились ми в річці, або біля якоїсь водойми раз в тиждень.
- Чи були випадки, що здавалось що ось він - кінець?
- Були. Щодня.
Війна закінчиться тоді, коли закінчаться гроші
- Які виникли думки, коли повернувся до цивільного життя, додому на Закарпаття?
Як тільки виїхали із зони бойових дій, я побачив зовсім інший ритм життя. Люди жили, як наче нічого і не відбувається, ніхто не вмирає, нікого не забирають в полон. Мені було якось не по собі бачити такий контраст. Потрібен був час адаптуватись.
- Чи виконуються державою умови, прописані у контракті?
- По-різному буває. Не завжди. Знаю людей, які служать уже довше підписаного контракту. Не знаю, чи це правильно.
- Можливо, пригадаєш випадок в зоні АТО, який перевернув твою свідомість або став для тебе уроком?
- Думаю про це, і часто повертаюся думками туди. Я бачив знайомих, з якими ще пару днів спілкувався, а потім вони загинули. Війна всім змінює свідомість.
- Чи змінився твій характер?
- Мабуть так, я змінився, бо почав більше цінувати життя та справжніх друзів. Можливо, став стійкішим до випробувань.
- Чи зустрів ти в АТО справжніх друзів?
- Так! В таких умовах якось по-іншому починаєш розуміти дружбу. Там друг не той хто, грубо кажучи, може поставити пляшку пива, а той, хто, коли треба, зможе підставити значно більше - своє плече підтримки.
- Коли буде мир?
- Ця війна дуже специфічна. Уявлення про неї дуже різні. Я думаю, вона закінчиться тоді, коли закінчаться гроші. Вона вже давно могла закінчитись. У всьому замішані гроші.
- Що хотів б побажати українцям у День Збройних Сил України ?
- Багато молодих хлопців, таких як я, залишились там, або не повернулись додому. Вони так само, як я, хотіли майбутнього для себе і своєї країни, хотіли повернутись до родини, створити свою сім’ю і бути щасливими. Я б побажав всім цінувати те, що у них є. Бо у багатьох цього всього вже нема.
Нагадаємо, в Ужгороді організували виставку до Дня Збройних Сил України (ВІДЕО).