20-річний ужгородець Аллен Гаїбов, пройшовши жорсткий відбір із 500 претендентів, бере участь у змішаних боях під егідою «ACB League» (міжнародна ліга змішаних бойових мистецтв).
«Навчався я у 15 школі, - розповідає 0312.ua Аллен, - Тоді взагалі ніякого відношення до спорту не мав. Чесно кажучи, був таким собі хуліганом. Не хотів нічим займатися, нічого не робив. І дуже хочу подякувати своєму батьку за те, що змусив мене піти на тренування. Однак, не все відразу пішло гладко. Перший рік тренувань я взагалі прогулював. А щоб батьки думали, що я дійсно займаюсь, ходив до озера, позаду «Юності», і вмочував форму у воду. Тоді батьки думали, що я по-справжньому працюю у поті чола на тренуваннях.
- Що змусило тебе переосмислити своє ставлення до тренувань?
- Навіть не знаю, що так вплинуло на мене. Можливо, подорослішав. Мені тоді було 13 років, коли зрозумів, що це моє. Просто у певний момент «переклинило», і я почав тренуватись двічі на день. Заняття спортом стало моїм життям.
- Чим займаєшся зараз?
- Навчаюсь в УжНУ, на факультеті «Здоров’я людини». Зараз починаю підготовку до бою. Правда, не знаю з ким буду битись і коли.
- З якого виду бойового мистецтва ти розпочинав?
- Я перепробував ледь не усі види спорту. І не тільки бойові. Це і гімнастика, і плавання, і футбол, бокс. Проте, затримувався там максимум на два-три тижні. Потім тато віддав мене на карате, і так все почалось…Захоплення карате уже переросло у те, чим я зараз займаюсь. Це мікс-файт. Відверто кажучи, в Ужгороді цей вид бойових мистецтв практично не розвинений. У нас деякі люди певний час позаймаються боксом і думають, що можуть займатися мікс-файтом. Це далеко не так…
- Як зараз проходить твій день?
- Зараз у мене період підготовки до бою. Тримаю суворий режим дня, дієту. Двічі на день йду на тренування, сплю і займаюсь своїми справами. І так упродовж двох-трьох місяців до бою. Але сьогодні я порушив свій режим. Зазвичай, прокидаюсь о дев’ятій годині. Сьогодні, щоб поговорити з вами, прокинувся о восьмій (сміється – прим. ред.).
- Розкажи детальніше про те, що таке мікс-файт. Це бої без правил?
- Ні, це не зовсім так. Мікс-файт – це вид змагань в яких приймають участь спортсмени зі всіх стилів. У нас він не дуже відомий, однак, безумовно, потенціал має величезний. До нього входить ударна техніка карате, боксу, елементи боротьби. Однак, ви маєте рацію: правил там не так багато.
- Які у тебе досягнення у спорті?
- Я – чемпіон України з кіокушинкай карате, чемпіон західної України з кік-боксингу, призер чемпіонату світу з мікс-файту, також призер чемпіонату світу з шидокан-карате.
- Яку найсерйознішу травму ти завдавав супернику?
- Я провів у загальному приблизно 130 боїв, і не можу сказати, що якось серйозно когось травмував. Ніс ламав, у нокаут «відправляв». Наслідки можуть бути різними.
- Після виграного бою у тебе нема співчуття до суперника?
- Звичайно, ні. У першу чергу, це спорт. Навіть з першого бою пам’ятаю, що співчуття не було.
- Що відчуваєш перед тим, як вийти на ринг? Можливо, у тебе є якісь ритуали?
- Я не забобонна людина, тому ритуалів немає. Головне – психологія. Якщо у цьому плані ти себе належно не підготуєш, можна вважати, що програв бій ще до його початку. Звісно, є мандраж. Незалежно від того, чи це перший бій, чи сотий. Це нормально.
- Пам’ятаєш свій перший бій?
- Це було жахливо (сміється – прим. ред.). Я його виграв, звичайно, але…Це було в Ужгороді, чемпіонат Закарпаття з кіокушинкай карате. Я тоді посів друге місце. Тепер розповім, як це було: до того, як вийти на тотем, взагалі не переживав. Як тільки вийшов, у мене почалась жахлива паніка. Тренер запитав, чи я готовий. Сказав, що ні, зняв шлем і хотів покинути це місце. Хвала Богу, тренер мене повернув.
- Чи не було у тебе думок покинути цю справу?
- Можливо, як тільки починав цим займатись, такі думки були. Зараз розумію, що я надто багато вклав, аби покидати це заняття.
- Ти казав, що батько схвально ставиться до того, чим ти займаєшся. Як мама реагує на це?
- Мама мене також підтримує у всіх моїх починаннях. Вона мені у всьому допомагає. Інші мами думають, що він там б’ється у клітці, і все…Моя мати ж мене розуміє. Це не «мордобій», як здається на перший погляд. Це, у першу чергу, продумана тактика, розум…Люди бачать тільки те, що на поверхні.
- Яку роль у твоєму житті відіграють батьки?
- Вони мені завжди допомагають. Будь-які змагання – це, по-перше, витрати. Одна поїздка, як мінімум, обходилась у дві тисячі гривень. А ще пожити там декілька днів…Буває, інколи я не хочу на тренування, тоді мама мене змушує йти. Батьки – це підтримка!
- Наскільки я знаю, бої, якими ти займаєшся, комерційного характеру. Скільки ти заробляєш за один вихід на ринг?
- Зараз нечасто виступаю на аматорському рівні. В основному, це бої на професійному рівні. Зараз я тільки починаю, тому призові коливаються від 1 тисячі доларів до десяти.