0312. ua зібрало три історії ужгородських заробітчан, які повернулися додому на Миколая.
Наталія, 34 роки, м. Ужгород, бухгалтер (Німеччина, м'ясний комбінат, 1000 євро)
Мені доводилось працювати щодня по 12 годин , стоячи на ногах і маючи, 20 хвилин перерви на весь день. Я думала, що помру, але ні, жива і здорова, трошки втомлена, але з пристойним заробітком в 1000 євро. Тут я знайшла друзів та однодумців на комбінаті. Зараз я на деякий час повернулася додому, щоб навідати близьких і знову повернусь в країну, де буду «рабом грошей» задля кращого життя. Я вірю в те, що не стається, тільки на краще. Виявляється, що людина може заробляти досить, навіть більше. То ж, якщо ви постійно звинувачуєте своє життя в Україні, пов'язане з бідністю, мізерними зарплатами, жахливими умовами, то хто ж вам забороняє змінити своє місце проживання та роботу? Ви ж не дерево!»
Еріка Котляр, 22 роки, економіст, м. Ужгород (Австрія, рецепція готелю, 800 євро):
«Закінчивши університет та здобувши ступінь «магістра», я зрозуміла тільки одне, що дарма потратила свої 5 років на навчання. Роботи за спеціальністю нема. Коли я змінила три місця роботи за рік, то вирішила, що працювати та залишатись в Ужгороді - не для мене. Моя подруга відразу запропонувала мені роботу в Австрії, у престижному готелі на рецепції. Моя згода була очевидна. Навіть думка про те, що мені втрачати нічого, сама вела мене в незвідану країну. Так, працювати потрібно цілий день, по 12 годин, а то й більше, з вихідними «напряжно», але це можна пережити. Працюю вже там місяць і отримала «чистими» без оплати квартири, харчування та інше, 800 євро. Мені здається, що я тут залишусь надовго. Я приїхала додому, щоб привітати своїх рідних з Миколайчиком та з прийдешніми святами, а після Нового року знов повертаюсь на роботу. Як складеться моє життя далі, я не знаю, але я впевнена в завтрашньому дні, що не залишусь «гола та боса».
Михайло Орос, 60 років, інженер, м. Ужгород (Чехія, різноробочий, 1200 євро):
«Кібим знав, што на старості буду покидати свою жінку, дітей та внуків, щоб моє сімейство було щасливе, та всім доста було грошей, нигда бим не повірив. Але то ся стало і я узнав, шо такоє «їздити на Чехи». Пропрацювавши півжиття інженером, я поняв, шо моїм дітям і внукам тяжко жити, наша країна не турбується про своїх громадян і рішив, шо їду заробити. Я робив на стройці, де був різноробочим, то цемент носив, то штукатурив, то плитку клав.
Півроку пролетіли дуже скоро. Приїхавим не з пустими руками, приніс много грошей, думаю 8000 євро доста буде всім, хотя грошей много не буває. Та нич не зробиш, такой нашой життя, людина мусить робити, доки бірує, аби жити і виконувати свої потреби. Скажу вам чесно, туда вже ся не верну, роки мало не позволяють. Молоді кідь хочуть та най їдуть...